/uploads/editor/498/651675/sitepage_79/files/1639126080237432.pdf

1. Уранці підіймайте дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прикрощі, не вживайте образливих слів.
2. Не підганяйте її, розрахувати час — це ваш обов'язок, якщо ви цю проблему не вирішили — провини дитини в цьому немає.
3. Не посилайте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює, витрачає сили.
4. Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, застережень: «Дивися, поводься добре!», «Щоб не було поганих балів» тощо. У дитини попереду важка праця.
5. Забудьте фразу: «Що ти сьогодні отримав?»
Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після виснажливого робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.
6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, а згодом сама все розкаже.
7. Зауваження вчителів вислуховуйте без присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть із дитиною спокійно.
8. Після школи дитина не повинна сідати відразу за виконання завдань, необхідно 2-3 години відпочити.
9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15-20 хвилин необхідно відпочивати 10-15 хвилин.
10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А коли вже потрібна допомога, то без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: «не хвилюйся», «ти все вмієш», «давай поміркуємо разом», «згадай, як пояснював учитель» тощо.
11. Під час спілкування з дитиною не вживайте фразу: «Якщо ти будеш добре вчитися, то...».
12. Упродовж дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. У цей час найважливішими повинні бути справи дитини.
13. У сім'ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих із дитиною. Усі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте самі, без неї. Коли щось не виходить, порадьтесь з учителем, психологом. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.
14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан.
15. Залучайте дітей до хатньої і суспільної праці, точно визначте коло їх обов'язків.
16. Учіть підлітка:
• цінувати дружбу, поважати суспільну думку;
• правильно оцінювати свою поведінку й поведінку інших;
• порівнювати свої дії з діями інших, робити відповідні висновки.
17. Виховуйте:
• витримку, наполегливість, готовність переборювати труднощі.
• чесність, правильність, уміння відстояти честь свою, родини, колективу тощо.
18. Виробляйте звичку сумлінно виконувати завдання, доручення вчителів, батьків, учнівського колективу.
19. Ні за яких обставин не заглядайте в портфель і кишені дитини. Навіть якщо вам здається, що ви все повинні знати про своїх дітей.
20. Коли ваша дитина прокидається, скажіть їй «Доброго ранку!» і не чекайте відповіді. Почніть день бадьоро, а не із зауважень і сварок.
21. Коли дитина повертається зі школи, запитайте: «Що сьогодні було цікавого?»
22. Намагайтеся, щоб дитина була прив'язана до помешкання. Повертаючись додому, не забувайте сказати: «А все-таки, як добре вдома!»
23. Ваша дитина принесла бали на семестр. Знайдіть за що її похвалити.
24. Постійно говоріть дитині: «Ти гарний, але не кращий за інших».
25. Скажіть дитині: «Не будь чепуруном — у класі не люблять чепурунів, не будь і замазурою — у класі таких не люблять. Будь просто акуратним»..
26. Коли ви роздратовані, почніть говорити з дитиною тихо, ледь чутно, тоді роздратування відразу проходить.
27. Коли дитина виходить з будинку, обов'язково проведіть її до дверей і скажіть: «Не квапся, будь обережний».
28. Коли син чи дочка повертаються зі школи, зустрічайте його (її) біля дверей. Дитина повинна знати, що ви раді її поверненню, навіть якщо вона провинилася.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири.

Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.

Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.

Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.

Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай дітей.

Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.

Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ПЕРШОКЛАСНИКА

Наше завдання не в тому, щоб зро­бити себе необхідними нашим дітям, а навпаки, у тому, щоб допомогти їм

навчитися, по можливості скоріше обходитися без нас.

К. О. Конраді

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже відбувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового положення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками

Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оцінюється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих, батьків, однокласників.

Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра.

Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким підда­ється школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути ви­конати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (неви­значеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до пев­них наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.

Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, шо саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:

—своєчасність переходу від гри до навчання;

—відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілку­вання з однолітками;

—правильне виховання в сім'ї;

—усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного зна­чення навчання в школі;

—у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;

—у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчан­ня, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.

Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати на­ступні правила:

1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1—1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дити­на працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується, а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час віі конання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитиви мотивація.

2.Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтри мувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завданщ «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку) і служить причиною швидкого стомлення).

3.Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь пред мета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.

4.При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійні виявити і виправити свою помилку.

У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуті «нашкодити» дитині при адаптації до школи:

—У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється У ньому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.

—Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використову ється агресивнс-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покарацою і об­раженою.

—Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утри­матися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.

—У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.

Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з мстою до­помоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повніші:

—встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, тур­ботою та любов'ю;

—вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успіш­ність своїх дій;

—спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додатковий завдань;

—контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьків­ської уваги);

- підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні

та пізнавальні проблеми; — уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілку­вання.

Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює ре­жимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зни­ження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.

Запропонований нижче тест дозволить визначити, наскільки ви готові надати своїй дитині дієву допомогу в період початкового навчання.

Інструкція. У кожній парі тверджень виберіть твердження під літерою «а» або «б». Твердження

1. а) Якщо дитина не хоче, її завжди можна змусити.

б) Не слід нав'язувати себе дитині, якщо вона чогось не хоче, краще подумати, чому вона не хоче цього робити.

2. а) Відмови бувають звичайно у дітей, які не звикли до слова «Треба».

б) Насильницькі методи множать на дефекти особистості і небажані форми поводження.

3. а) Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.

б) Емоції дорослих незалежно від їхньої волі впливають на стан дітей, передаються їм, викликають відповідні почуття.

4. а) Дитина не повинна ніколи забувати про те, що дорослі старші,

розумніші, досвідченіші за неї.

б) Співпрацювати з дітьми — означає бути з ним «на рівних», у тому числі співати, грати, малювати тощо

5. а) Підкреслюючи помилки дитини, ми рятуємо її від них.

б) Негативна оцінка шкодить благополуччю дитини.

6. а) Роблячи щось, дитина має усвідомлювати, хороше воно чи погане

з погляду дорослих.

б) Дитина не боїться помилок або невдач, якщо знає, що її завжди приймуть і зрозуміють дорослі.

7. а)Дітей треба вчити, указуючи на підходящі приклади.

б) У дітей зароджуються комплекси, коли їх з кимось порівнюють

8. а) Дитина повинна постійно бути предметом уваги симпатій доролих.

б)Дитина, оточена усюди симпатією й увагою, обтяжена неприємним переживаннями роздратування, тривоги або страху.

9. а) Чим старша дитина, тим важливіші для неї знаки уваги і підтримка дорослих.

б) Дитині будь-якого віку для емоційного благополуччя необхідні

Дотики, жести, погляди, що виражають любов і схвалення дорослих!Обробка отриманих результатів. За кожну обрану відповідь «б» до дайте собі 1 бал. Підсумуйте отримані бали.

Якщо ви набрали 7 і більше балів, то можна стверджувати, що ви гої тові надати правильну допомогу своїй дитині в процесі її адаптації до навчання в школі. У вас є необхідний запас психолого-педагогічни» знань, а також ви чудово «відчуваєте» свою дитину і вам, і вашій дитині можна тільки позаздрити!

Отримані 4—6 балів свідчать про те, що ваші вчинки по відношенню до дитини не завжди надають їй очікувану допомоги. Скоріше ви відноситеся до керівника своєї дитини, а не людини, яка ненав'язливої «супроводжує» її в процесі адаптації до школи. Але не все втрачено: ваш будуть корисними поради педагога і психолога (ви зможете до них прислухатися). Придивіться до себе: чи не занадто ви авторитарні зі своєю дитиною?

Набрані 3 і менше балів припускають, що ви, швидше за все, не усвідомлюєте роль батька в процесі адаптації дитини до школи. І якщо ви дійсно хочете допомогти своїй дитині, то займіться цим питанням

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ АГРЕСИВНИХ ДІТЕЙ

При взаємодії з агресивною дитиною:

—приймайте дитину такою, яка вона є;

—висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

—розширюйте кругозір дитини;

—включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі;

—ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів.

Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися!

Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ,ЯКІ ВІДЧУВАЮТЬ СТРАХИ

Якшо дитина відчуває страхи: риймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися; розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

_ з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

— заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ,СХИЛЬНИХ ДО БРЕХНІ

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

—частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

—якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;

—знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю» проблему;

—не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО СПІЛКУВАННЯ З ДІТЬМИ, ЯКІ МАЮТЬ ЕМОЦІ ЙНІ ТРУДНОЩІ

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необ­хідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2.Не існує поганих і хороших емоідій і дорослий у взаємодії з дити­ною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3.Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

4.Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявля­ти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5.Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6.Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізо­лювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

· Спілкування на рівних. Рівень очей.

· Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

· Запитувати в дітей поради.

· Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

· Запитувати в дитини її річ і стукатися до неї в кімнату.

· Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

· Давати посильні доручення-з відомим успіхом.

· Схвалення взагалі (у цілому).

· Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).

· Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.

· Зустрічати як кращого друга і проводжати.

· Якщо ви не праві, просіть вибачення.

· Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.

· Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).

· 100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.

· Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.

· Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.

· Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)

· Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)

· Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).

· Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дра­тують дитину.

· Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.

· Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.

· Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).

· Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).

· Здогади та інтерпретація.

· Випитування та розслідування.

· Співчуття на словах, чутки.

· Віджартування, відхід від розмови.

· Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

· Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

· Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

· Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

· Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

· Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і бо­язкою.

· Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

· Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.

· Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терпля­чою.

· Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

· Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

· Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспря­мованою.

· Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

· Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

 Здрастуйте, поважані батьки старшокласників! Сьогодні ми поговоримо про те, як  ви можете підтримати свою дитину при виборі професії і яким чином сім'я впливає на відношення підлітка до роботи.
Дуже скоро підійдуть до кінця шкільні роки, і нашим дітям потрібно буде визначитися, «ким бути». Всім батькам хочеться забезпечити благополучне майбутнє своїм дітям. Ми хочемо, щоб вони отримали надійну, поважану, високооплачувану професію. Крім того, у нас є певні уявлення про характер і схильності наших дітей. І ми прагнемо поділитися з дітьми нашим життєвим досвідом, нашими уявленнями про те, який життєвий шлях буде для них переважно. Хтось з нас вважає, що вибір професії цілком залежить від самого підлітка, хтось прагне показати переваги і недоліки тієї або іншої роботи. Хто ж несе відповідальність в такій непростій справі, як вибір майбутньої професії?Дуже важливо, щоб батьки частину відповідальності поклали на дітей. У психології не випадково існує термін «професійне самовизначення». Важливо, щоб у підлітка склалося відчуття, що зроблений ним вибір професії – це його самостійний вибір.Звичайно, зробити це непросто. Уявлення дітей про світ професій мають неповний і уривчатий характер. Часто їх привертають модні і популярні професії, наприклад, манекенниця, актор, доля-співак і т.п., навіть якщо у них немає для цього необхідних даних. І в такій ситуації батькам може здатися, що найбільш правильний шлях – самим вирішити, яка професія буде для сина або дочки оптимальної. Можливо, з певної точки зору це дійсно так. Але за ситуації, коли ми, дорослі, цілком беремо на себе відповідальність за професійне визначення дітей, є оборотна сторона. Річ у тому, що вибір передбачає відповідальність за його наслідки. Хто вибирає, той і відповідає. І якщо підліткові здається, що професію він вибрав не сам, то він і вчиться не для себе. Навчання його обтяжує, він сприймає її, як нудний, обтяжливий обов'язок. І навпаки, саме відчуття, що дану професію підліток вибрав сам, значно стимулює його до просування по шляху професійного розвитку.Разом з тим, повна самостійність теж утрудняє професійне самовизначення. Життєвий досвід підлітка обмежений, його уявлення про професійну діяльність часто мають неповний або нереалістичний характер. Наприклад, багато старшокласників стверджують, що збираються стати менеджерами, але на питання про те, що це за робота, виразно відповісти не можуть. У дитини можуть виникати питання про зміст професійної діяльності, про місце можливої роботи, про рівень зарплати, він може змішувати поняття «професія» і «посаду» (наприклад, заявляти: «Хочу бути начальником!»). Знаходячись в ситуації вибору, діти часто випробовують розгубленість і потребують підтримки дорослих. Хоча підлітки можуть не говорити про це прямо, насправді для них дуже значуща думка дорослих.Дуже важливо не відмовлятися від ролі порадника. Батько може виступити як експерт і поділитися тією інформацією, якою він володіє: розповісти, що є та або інша професія, де можна знайти роботу, які обмеження вона накладає. Слід представити цю інформацію в нейтральній формі, щоб підліток зробив виводи самостійно, наприклад: «Знаєш, одна моя однокласниця так хотіла стати археологом, інститут закінчила, але все життя працювала бухгалтером, тому що було неможливо знайти роботу за фахом». Особливо цінно для підлітків, якщо дорослі діляться з ними власним досвідом самовизначення, переживаннями і сумнівами власного отроцтва. Подібні розповіді, особливо якщо відомо, чим завершився вибір професії, як правило, справляють на підлітків велике враження.Не варто обмежуватися розповідями і розмовами. Всі ми знаємо, що підлітки часто скептично відносяться до думки дорослих, особливо батьків. Набагато важливіше безпосередній досвід. Велике враження може провести спілкування з фахівцями тієї професії, яку підліток вибрав. Наприклад, якщо він роздумує, не чи стати йому економістом, а серед ваших знайомих якраз є економісти, можна попросити їх поспілкуватися з вашою дитиною, навіть зводити його до них на роботу. Досвід подібного спілкування може як підштовхнути підлітка до вибору професії, так і примусити його задуматися про те, наскільки він насправді зможе працювати по вибраній спеціальності.

Ситуація вибору професії в деякому розумінні схожа на гру в рулетку: можна поставити на одне-єдине поле, але вірогідність виграшу в цьому випадку дуже мала. А якщо зробити декілька ставок, то ця вірогідність зростає у багато разів. Добре, якщо в ситуації вибору професії у підлітка є запасний варіант. Як правило, самі підлітки про цей варіант не замислюються, і наше завдання – поставити перед ними питання: що вони робитимуть, якщо з якихось причин їм не вдасться реалізувати намічені плани? Наявність запасного варіанту дозволяє понизити напругу в ситуації вибору професії і тривогу підлітка. Обговорити з підлітком шляхи його майбутнього можна по-різному. У когось можна запитати прямо:«А що ти робитимеш, якщо у тебе не вийде стати перекладачем?». Тривожному підліткові можна запропонувати пофантазувати: «Давай уявимо, які ще професії ти міг би вибрати», або обговорювати цю проблему стосовно третіх осіб: «Представляєш, Петя все життя мріяв стати футболістом, але отримав травму, і йому довелося піти із спорту. Тепер він думає, ким бути».Величезну роль у виборі майбутньої професії грає сім'я, хоча самі підлітки цього можуть і не усвідомлювати. Часто вони орієнтуються на професії родичів. Всім нам відомі приклади трудових династій, коли декілька поколінь однієї сім'ї працюють по одній спеціальності, і випадки, коли хтось стає «лікарем, як мама» або «шофером, як тато». З одного боку, сімейна традиція може обмежувати вірогідний вибір. Підліток як би йде за інерцією, не намагаючись зрозуміти, наскільки професія батьків дійсно відповідає його власним інтересам і схильностям. З іншого боку, він дуже добре представляє дану професію і віддає собі звіт в тому, які якості для неї потрібні. Наприклад, діти лікарів чудово знають, що медична професія передбачає термінові виклики і понаднормову роботу, а також прохання про допомогу з боку знайомих і сусідів, а діти вчителів – що необхідно готуватися до уроків і перевіряти зошити. Таким чином, якщо підліток вибирає професію батьків, важливо обговорити з ним мотиви його вибору, зрозуміти, що їм рухає.Сім'я – це той простір, де формується відношення до роботи, до професійної діяльності. У кожного з нас, дорослих, є своє уявлення про роботу, яке ми, деколи самі того не відаючи, передаємо дитині. Якщо батьки відносяться до роботи як до значущої частини власного життя, розглядають її як засіб самореалізації і самовираження, то дитина з раннього дитинства засвоює, що задоволеність життям безпосередньо пов'язана з роботою, і навпаки.Важливо розуміти, що вибір, який підліток робить зараз, не остаточний. Ніхто не знає, як зміниться наше життя через 10 років, яка буде ситуація на ринку праці. Можливо, що професії, які в даний час оплачуються достатньо високо, зовсім не будуть такими, і навпаки. Багато хто з нас з різних причин змінює професію протягом життя. Деякі люди все життя залишаються вірними вибраній професії, інші пробують себе в різних областях професійної діяльності. Ні той, ні інший шлях не є єдино правильним, і неможливо передбачити, по якому підуть наші діти. Той вибір, який вони роблять на даному етапі, відображає їх нинішні інтереси і потреби. Можливо, вибрана професія завжди буде їм цікава, а може, через деякий час їх переваги зміняться. У будь-якому випадку залишається можливість щось переграти або почати наново. І це говорить не про те, що вибір професії був зроблений невдало, а, навпаки, про прагнення людини найповніше реалізувати свої можливості в професійній діяльності.
І, нарешті, найголовніше для підлітків, як би вони не прагнули до самостійності, - це відчуття підтримки з боку дорослого. Для дітей важливо, що по важкому шляху самовизначення вони йдуть не одні, що поряд знаходиться дорослий, який підтримає в скрутну хвилину і допоможе, який би шлях вони не вибрали. Це відчуття додає їм упевненість в своїх силах і спонукає до досягнень, тепер уже не учбових, а професійних.
Якщо у вас виникнуть питання, що стосуються профорієнтації старшокласників, ви можете звернутися до фахівців НАШОГО ЛІЦЕЮ.

Шановні батьки!Спілкуючись зі свою дитиною, намагайтеся:
1. Бути послідовним. Не забороняйте дитині того, що ще вчора їй було дозволено.
2. Будьте ввічливою з дитиною. І тоді Ваша дитина засвоїть саме такий стиль спілкування.
3. Співпрацюйте з дитиною, а не керуйте нею. Ваші накази, різкі заборони демонструють неповажне ставлення до дитини, можуть спровокувати у неї прояви агресії.
4. Вводьте чітку систему заборон. Їх не повинно бути багато, і вони мають бути потрібні Вашій дитині для відчуття безпеки.
5. Формулюйте заборони стисло, конкретно. Краще сказати дитині: “Гаряче!”, “Високо!”, “Брудне!”, “Обережно!”, ніж “Не можна!”, “Відійти!”, “Не бери!”.
6. Встановіть певні правила у Вашій родині, дотримування яких допоможе уникнути великої кількості нотацій і заборон, а дитині – бути спокійнішою та більш впевненою.
7. Розширюйте поведінковий репертуар дитини. Для цього розповідайте їй, яким засобом можна вирішити різні проблеми. Демонструйте приклад різноманітних реакцій на події (як на позитивні, так і на негативні).
8. Застосовуйте під час спілкування з дитиною стислі, чіткі й зрозумілі для неї інструкції. Не захоплюйтеся нотаціями: скоріше з Ваших слів дитина зрозуміє лише те, що Ви незадовільні нею або навіть не любити її.
9. Застосовуючи покарання, намагайтеся не бути надмірно суворими і не принижуйте гідність малюка.
10. Будьте терплячими. Уникайте власних спалахів негативних емоцій у відповідь на незадовільну поведінку дитини.
11. Якомога частіше кажіть дитини про те, що Ви її любите. Нехай малюк знає, що Ви любити його тому, що він існує, а тому що він прибирає іграшки, їсть кашу.

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей

Правило1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше їх засвоїти набагато важче
Правило 2. Формуйте самоповагу. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.
Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.
Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала теле або комп’ютереманом. Бо ці види діяльності гальмують в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже з часом у дитини можуть виникнути проблеми у спілкуванні.
Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність. Не лише повсякчас пояснюйте «що таке добре, а що – погано», а й закріплюйте гарні навички, карайте за негідні вчинки. Прикладом повинні бути ви самі.
Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Діти мають бачити, що йдучи на роботу чи повертаючись додому, тато – мама цілуються – це сімейний ритуал.
Правило 7. Живіть у хорошому оточенні. Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Якщо ви живете на соціально – психологічному смітнику, дітям важко бути вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянд.
Правило 8. Будьте вимогливими. Але не будьте тиранами. Розумними і слухняними діти стають не відразу, на це треба витратити роки.
Правило 9. Привчайте дитину до праці. Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.

Проблема безпеки дітей в мережі Інтернет вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

 Відомо, що діти у період заниженої самооцінки шукають підтримки серед своїх друзів, а не у родинному колі. Підлітки, бажаючи незалежності, мають потребу ототожнювати себе з певною групою й схильні порівнювати цінності своєї сім’ї та своїх товаришів.

 Як забезпечити безпеку дітей у мережі Інтернет

Пропонуємо декілька рекомендацій, які слід взяти до уваги:
 - розміщуйте комп’ютери з Internet-з’єднанням поза межами кімнати вашої дитини;
 - поговоріть зі своїми дітьми про друзів, з яким вони спілкуються в он-лайні,  - довідайтесь як вони проводять дозвілля і чим захоплюються;
цікавтесь, які веб-сайти, групи у соціальних мережах вони відвідують та з ким розмовляють;
 - вивчіть програми, які фільтрують отримання інформації з мережі Інтернет, наприклад, Батьківський контроль у Windows;
 - наполягайте на тому, щоб ваші діти ніколи не погоджувалися зустрічатися зі своїм он-лайновим другом без вашого відома;
 - навчіть своїх дітей ніколи не надавати особисту інформацію про себе та свою родину електронною поштою та в різних реєстраційних формах, які пропонуються власниками сайтів;
 - контролюйте інформацію, яку завантажує дитина (фільми, музику, ігри, тощо);
 - цікавтесь, чи не відвідують діти сайти з агресивним змістом;
 - навчіть своїх дітей відповідальному та етичному поводженню в он-лайні. Вони не повинні використовувати Інтернет-мережу для розповсюдження пліток, погроз іншим та хуліганських дій;
 - переконайтеся, що діти консультуються з Вами, щодо будь-яких фінансових операції, здійснюючи замовлення, купівлю або продаж через Інтернет-мережу;
 - інформуйте дітей стосовно потенційного ризику під час їх участі у будь-яких іграх та розвагах;
 - розмовляйте зі своєю дитиною як з рівним партнером, демонструючи свою турботу про суспільну мораль.

 Використовуючи ці рекомендації, Ви маєте нагоду максимально захистити дитину від негативного впливу всесвітньої мережі Інтернет. Але пам’ятайте, Інтернет - це не тільки осередок небезпеки, але й найбагатша в світі бібліотека знань, розваг, спілкування та інших корисних речей. Ви повинні навчити свою дитину правильно користуватися цим невичерпним джерелом інформації.

Найголовніше, дитина повинна розуміти, що Ви не позбавляєте її вільного доступу до комп’ютера, а, насамперед, оберігаєте. Дитина повинна Вам довіряти.